Так назвала сьогоднішню ситуацію в Україні моя мама. Має з чим порівняти, адже у свої 90 років переживає другу війну. Перша мамина була у її дитинстві. Коли фашисти у 1941-му прийшли в їх дім, мамі було 9 років. Що їй прийшлося пережити за роки тієї війни, зараз важко уявити. Тим більше, що в часи совка всі дорослі боялися взагалі будь-що говорити про війну 1939-1945 років. Багато кого німці брали у полон, але з того полону комуністи нікого не чекали назад. А раз ти повернувся, значить, шпигун або зрадник. Можна було потрапити під розстріл чи у ссилку. Тому зараз моїй мамі дуже важко згадати подробиці навіть про свого рідного батька, який був на фронті. Бо після тієї війни у них в сім'ї діяло негласне правило: про війну - ні слова!
Але вона дуже добре пам'ятає 1947-й рік, коли від голоду у неї на руках померла її мати... Саме голод назавжди закарбувався у генах моєї мами. Тому зараз, переживаючи свою другу за життя війну, вона порівнює ситуацію із дитячими спогадами. І говорить нам: "Якась не така війна зараз. Німці не знищували ні народ, ні будинки. Та і до людей, куди заходили, не ставились так жорстоко, як зараз поступають російські військові. По крайній мірі, нас ніхто не катував, не проганяв з дому. Але їжі було замало на велику сім'ю, і дістати її під час окупації німцями не було можливості. А зараз у нас є що їсти. Хоч і війна.'
That's how my mother called today's situation in Ukraine. He has something to compare with, because at the age of 90 he is going through the second war. The first mother was in her childhood. When the fascists came to their house in 1941, my mother was 9 years old. What she had to go through during the years of that war is hard to imagine now. All the more so because during the time of the sovka, all adults were afraid to say anything at all about the war of 1939-1945. Many people were captured by the Germans, but the communists did not wait for anyone to return from that captivity. And since you have returned, then you are a spy or a traitor. You could be shot or imprisoned. Therefore, it is very difficult for my mother to remember details even about her own father, who was at the front. After that war, there was an unspoken rule in their family: not a word about the war!
But she remembers very well the year 1947, when her mother died of hunger in her arms... It was hunger that was forever imprinted in my mother's genes. Therefore, now, experiencing her second war in her life, she compares the situation with childhood memories. And he tells us: "It's not like this war right now. The Germans didn't destroy people or houses. And they didn't treat the people they entered as cruelly as the Russian military is doing now. At the very least, no one tortured us or chased us away from home. But there was not enough food for a large family, and it was impossible to get it during the occupation by the Germans. And now we have something to eat. Despite the war.'
Мені є що відповісти мамі. Ну, по-перше, ми самі все літо гарно потрудилися і задовольнили частково свою потребу в запасах продуктів. А по-друге, ми на сьогоднішній день маємо колосальну підтримку від своїх знайомих та незнайомих друзів, від дітей та родичів. І коли я приношу мамі сніданок, обід чи вечерю, то маю розказати їй і географію доставки продуктів. Так, це або Чехія (пан Міхал, Люба та всі її знайомі, дякуємо!), або Франція (Таня, дяка!), або Чернігівщина (Сашко, Тамара, дяка за городину та консервації!). Ось тому й 'не така' моїй мамі війна. Бо в нашій війні з рашистами ми переможемо саме завдяки неперевершеній підтримці як одне одного, так України - людьми зі всього світу. Росія, пора здаватись! 😎✌️
I have something to answer to my mother. Well, first of all, we worked hard all summer and partially satisfied our need for food stocks. And secondly, we currently have enormous support from our familiar and unfamiliar friends, children and relatives. And when I bring my mother breakfast, lunch or dinner, I have to tell her the geography of food delivery. Yes, it is either the Czech Republic (Mr. Michal, Lyuba and all her friends, thank you!), or France (Tanya, thank you!), or Chernihiv region (Saško, Tamara, thank you for the vegetable garden and preserves!). That's why the war is "not like that" for my mother. Because in our war with the Rashists, we will win precisely thanks to the unsurpassed support of both each other and Ukraine - by people from all over the world. Russia, it's time to surrender! 😎✌️
