Коли ми з собачкою вийшли на прогулянку, то над ставом побачили туман. Чарівне явище, від якого я млію. Нічого прекраснішого на водоймах за все своє життя не бачила. Ну хіба що схід та захід сонця. Особливо взимку, над кригою.🙂
Різниця тільки в тому, що у дикій природі це явище сприймається в сотню разів емоційніше і діє на тебе як енергетик. Не порівняти ж, коли ти прокидаєшся на березі Десни в наметі, і виходиш з нього в цей дим над водою. І те, що ти виконуєш свій щоденний ритуал прогулянки, вийшовши з дому. Тому найчастіше від виду "дихання" ставу у мене, крім захоплення красою, виникає ще й жестячна ностальгія за минулим...
Але назад дороги немає. Десна недоступна тепер, і через відстань, і через війну, та й надто дороге задоволення з'їздити за 500 кілометрів переночувати в наметі на Десні.
Тому - тільки спогади. Тільки світлини. І тільки "дим над водою" - на ставку.😌
