Якщо глянути не вдивляючись, то спочатку здається, що то вечір, чи підвечір'я, коли обрій заполоняють ось такі темно оранжеві хмари, ніби сонце важке і втомлене від трудівливого дня, поволі іде за обрій на відпочинок. Та насправді, це лишень початок дня, це дуже ранній ранок, лиш-лиш почало світати, і щоб розвиднілось, напевне, треба буде чекати ще цілу вічність.
Глянувши на годинник розумієш, що навіть можеш подрімати перед ти, як продзвинить будильник і нагадає, що ти маєш починати свій день. А з під теплої ковдри вилазити все ж так не хочеться. І вдивляючись в самотню далечінь, таку ще холодну і тиху, мимоволі думаєш, чому ж це не вечір? Якось вже і не пригадую, коли прокидалась з відчуттям виспаності, відчуттям відпочинку, і бажанням хутенько бігти по справам.
Аж дивуюсь з себе. А й справді, коли ж я востаннє прокидалась з відчуттям саовненої енергії після спокійного сну? Ах, ще одне питання,а коли ж той сон був повноцінний і спокійний востаннє?
