Привіт, друзі. Позавчора, коли була тепла, гарна й сонячна погода, я зробив кілька фотографій оцтового дерева та його пагонів, що ростуть у мене на краю подвір’я. Думав написати про це простий, спокійний допис — про ці декоративні дерева, про природу. Але сьогодні мені зовсім не хочеться говорити про це. Причин кілька.
Сьогодні вже не тепло і не сонячно. Хоч учора вдень ще було доволі приємно, вночі піднявся сильний вітер, а зранку навіть приморозок. Я бачив іній на траві. Але це, чесно кажучи, ніколи мені не заважало писати дописи наприклад про теплу погоду навіть коли надворі суцільний дощ або мряка. То ж перейдемо до наступних причин.
Сьогодні свято - день святого Миколая. І вночі до чкмних дітей приходив добрий дідусь з подарунками . Точніше, ми з дружиною тихцем поклали подарунки під подушки… ну, або біля подушок, бо деякі речі туди точно не влазять. Хіба книжка. 😉
То му вчора ми лягли дуже пізно - чекали поки діти заснуть. А о 5-й ранку вони нас розбудили — розпаковували подарунки. Ми посиділи з ними півгодини, пораділи, потім ще прилягли на дві години. У результаті — сон перерваний, я втомлений і розбитий.
Зранку була повітряна тривога .Через це сон теж був уривчастий, бо сигнали тривоги та відбою лунали дуже багато разів, хоча ми в укриття не біжимо — можливо, це легковажність, можливо, самозаспокоєння. Але коли живеш за містом, та ще й не під Києвом чи ближче до сходу, то ризики ніби й менші. Хоча були випадки, коли уламки падали біля Львова просто людям на голову, і були загиблі. Все може бути… дай Боже, щоб минуло.
Вже кілька років День святого Миколая збігається з Днем ЗСУ. І виходить дивна, але символічна паралель: Миколай — небесний захисник, покровитель мандрівників та моряків; наші воїни — земні захисники, які зараз стримують рашистську чуму.
І сьогоднішня атака теж, певною мірою, символічна, бо росіяни люблять атакувати Україну на свята (хоча вони і буднями не гребують звісно). Бо інколи складається враження, що там сидить якийсь зловісний «жартівник», який думає: «Ну що ж, вони отримують подарунки? Тоді ми теж щось надішлемо…» — і запускають черговий удар по енергетиці.
Про наслідки я не писатиму — по-перше, я їх не знаю, по-друге, не хочу інформувати ворога, який може моніторити відкриті ресурси.
5)Наростаюча загроза
Але важче за все інше — думки про те, що Путін постійно підвищує ставки. І те, що він не виключає можливості напасти на Європу. І я бачу, як усе це до того йде.
Останнім часом моя інформаційна бульбашка наповнилася тривожними аналітиками, прогнозами, історичними паралелями. Я багато дивлюсь історичних відео, і від них поки що — мало оптимізму.
Після 2014 року було безліч припущень, що Росія піде у повномасштабне вторгнення. Ми знали, але не готувалися. І тому нам так боляче аукнулося — втрачений південь, атаки з трьох напрямків. Київ відстояли, бо туди кинули все. А південь — профукали. І це дуже сумно. Бо ціною стали життя людей і окуповані території.
І зараз — те саме. Пізно готуватися. У нас корупція, у Європі бюрократія. І якщо вони не прокинуться, то теж можуть втратити частину своїх територій і отримати мільйони жертв.
6)І знову про Миколая
У день святого Миколая хочеться говорити про добре, світле. Але виходить так, що в цей день ми ще більше думаємо про тих, хто нас захищає. Про тих, хто тримає небо і землю. Про тих, без кого не було б ні свят, ні дому, ні майбутнього.
Залишається тільки надіятися, що наші небесні й земні захисники підлаштують шальки терезів так, щоб усе повернулося на нашу користь, а не на користь світового зла.
